ТВОРЧІСТЬ ХОДОРІВЦІВ: Галина Охоцька: І лікарка, і поетеса

Posted on Сер 24 2017 - 3:16pm by Любомир Калинець

Буквально нещодавно в розділі «Хто є хто» на шпальтах нашого сайту ми помістили коротеньку візитівку Галини Охоцької. Проте було б несправедливо не представити її поезію та прозу. Кілька речей з творчого доробку нашої відомої землячки хочемо запропонувати вашій увазі.

Галина Охоцька

Тож насолоджуймося разом!

БОГОРОДИЦЕ ДІВО

Молитва України до Пречистої Діви Марії

Богородице Діво!.. Крізь сніги-заметілі,

Крізь вітри-буреломи я до Тебе молю.

Ти почуй Україну: біль у змученім тілі,

Мою пісню і думу, і молитву мою.

Дай же сили мені, щоб на ноги піднятись,

Наздогнать свою славу з широких степів,

Щоб радіти весні і любистком квітчатись,

Щоб Дніпром умиватись навіки віків.

Поверни моїх діток, моїх лелечаток,

Із далекого краю у рідне гніздо,

Дай серцям їхнім віру – початків початок,

Дай умам їхнім мудрість, щоб подужати зло.

Яко мати, у Матері слізно благаю:

«Захисти від розбрату, лукавства, гординь»,

І да слава твоя понад світом витає,

Доки небо і зорі… Доки люди…

Амінь.

 

ЛИЦАРЯМ НЕБЕСНОЇ СОТНІ ПРИСВЯЧУЄТЬСЯ…

Помолімося спільно

Всесильному Богу,

Щоби спокій і мир

Душам подарував,

Дав би вічний притулок

Від всього лихого,

В сад Едемський квітучий

До себе забрав.

Сталось це в Україні

І сталось сьогодні!

Непомірний тягар

Від печалі й жалю!

Щоб було душам легше

В Едемі Господнім,

Піднесімо до неба

Молитву свою.

Помолімося, браття,

У мирі та згоді,

Хай почує Всевишній

Сердечні слова!

Будьмо нині всі разом,

Єдиним народом,

Доки ми, як один –

Україна жива!

Дай нам єдності, Боже,

Дай сили у вірі!

Душі ще поміж нас

Тихим помахом крил…

Та злетять пелюстками

У вічності вирій,

Калиновим багаттям

Козацьких могил.

Стануть стягом для нас,

Щоб далі не впасти,

Стануть серцем для нас,

Що прискорює кров!

Створи ж Ти їм, Господи,

Вічную пам’ять

І залиш на землі

Невмирущу любов!

 

ВІДПОВІДЬ УКРАЇНИ Т. ШЕВЧЕНКОВІ НА ВІРШ «ДУМИ МОЇ, ДУМИ…»

Чую, чую, любий сину,

Це я, твоя мати,

Рідна мати-Україна,

Бідна, небагата.

Не розвіяв буйний вітер

Твої думи в полі,

Проросли вони, мов квіти,

З народної долі.

Засвітились, усміхнулись

Чистою росою,

Озвалися щирим словом,

Вмилися сльозою.

Чую, чую, любий сину,

Твого болю мову,

Це я, мати-Україна,

Оживаю знову.

Не приспало чорне лихо

Думи в злу годину,

Пригорнула їх до серця,

Як свою дитину.

Пригорнула їх, зігріла,

Дала правди крила.

І по всім широкім світі

Славою укрила.

 

ВОЛОДИМИРУ ІВАСЮКУ

Рожева мальва розцвіла й зів’яла,

Замовкла скрипка, обірвала спів…

Свічки каштанів тихо догоряли…

З тобою, друже, розлучався Львів.

Сопілками вітрів весна прощалась,

Прощався травень сонячним дощем,

Народ прощався… І серця стискались,

Бо мучив їх один нестерпний щем.

«Чому? Чому?» – тривожно думи бились,

Мовчить земля, тамує біль і гнів…

Квітки бузку до рук твоїх тулились

Словами недописаних рядків.

Ти був… Жорстоко! Ні!

Ти завжди з нами!

Глянь: водограй веселкою пливе,

Червона рута квітне вечорами,

І пісня твоя поміж нас живе.

 

ОСІНЬ-ГАЛИЧАНОЧКА

Плели руки осені

Килим чарівний:

Взяли в неба просині

Колір голубий,

У смерек – зеленого,

Золота – в полів,

Білого – в прощального

Злету журавлів.

Горобина скинула

Перли вогняні,

Щоб кохання силою

Сяяли в пітьмі,

А Дністрова хвиленька

Тихо припливла,

І до цього килима

Срібла додала.

ПРИСПІВ:

Хай серця єднаються

Струнами пісень,

Друзі зустрічаються

В цей святковий день,

Хай же щастям повниться

Рідная земля.

Осінь-галичаночка

Килим розстеля.

Кароока осене

В рідному краю,

Розсилай із росами

Доброту свою,

Зачаруй прощальними

Квітами в садах,

Озовись печальними

Скрипками в вітрах.

Пролети Карпатами,
Доторкнись вершин,

Ватрами крилатими

Звийся з полонин,

Рушниками-мріями

Долі поєднай,

Хай дзвенить весіллями

Прикарпатський край.

ПРИСПІВ:

 

ЧЕРВОНА КАЛИНА

Торкнулась літа осінь золота,

З дерев найпершим листом облетіла,

І вересень, мов юності літа,

За обрій кличе журавлині крила.

Вже ночі не хвилюють солов’ї,

І ранки білим стеляться туманом,

Та тільки до вечірньої зорі

Горить калини полум’я багряне.

 

Осінь повноправно господарює у садах, підрум’янюючи щічки яблук. Вересень – пора їхнього масового дозрівання.

Хто з нас не знає про цей чудовий фрукт? Святий Миколай слухняним діткам дарує ласощі, серед яких обов’язково є яблучка. Водночас, саме яблуко стало причиною гріхопадіння Адама, а також початку Троянської війни.

Для нашої місцевості яблука – джерело вітамінів, мікроелементів. Наш організм краще адаптований до них, ніж до заморських смаколиків. Свят-вечір пахне узваром, який готують із сушених яблук. Яблука – прекрасна начинка для вареників, пиріжків, тортів та інших солодощів. Із яблук готують духмяні варення, мармелад, джеми.

Яблука містять багато клітковини, необхідної для роботи кишківника. Яблучні компоти та узвари показані при захворюваннях нирок, серця. У запечених яблуках багато калію. Для зменшення ваги тіла рекомендовано розвантажувальні «яблучні» дні.

Отож, котись, котись, яблучко, закотись у теплі долоні, і нехай твій аромат наповнює душу щедрістю української оселі.

РІДНЕ МІСТО МОЄ

Пізні зорі жоржин

В вересневім саду,

Рос вечірніх в траві

Мерехтливе намисто…

Я до тебе іду,

Я до тебе іду,

Я до тебе іду,

Моє сонячне місто.

Я тебе впізнаю

В перехресті доріг,

Як блакить впізнають

Лебединії крила.

Ти – колиска життя,

Моя радість і сміх,

Світла мрія моя,

Ходорівщино мила.

На просторах твоїх

Різноцвіття пісень.

І батьківських криниць

Незрадливі джерельця.

Рідне місто моє,

Ти мій завтрашній день,

Моя вічна любов

І тепло мого серця.

***

Ніщо тебе, земляче-патріоте,

Поставити не зможе на коліна.

Ніхто тебе не в силі побороти,

Допоки в серці Бог та Україна!