6 серпня 1939 року в Ходорові на Львівщині народився майбутній художник Богдан Готь, серце якого, наповнене Україною, припинило відбивати відлік земного життя 7 квітня 2005 р. в Івано-Франківську. Він був із когорти шестидесятників і не вмів кривити душею. Самозаглиблений і небагатослівний, глибокодумний і працьовитий, він був Художником.
Важке повоєнне дитинство. Батька не пам’ятав, той пропав безвісти під час війни. Ростила мати. Скрута, бідність. Богдан Готь вчився у ходорівській школі, директором якої був батько письменниці Ірини Вільде Дмитро Макогон. Багато читав про художників, займався самоосвітою. Працював на гірничому комбінаті у Новому Роздолі. Відслужив в армії в Архангельську. Одружився у 27 років, дружині ірині було 17. Народилася донька Оксана. Вів спартанський спосіб життя. Загартовувався, бо знав, що може чекати на тих, хто українець за духом. У Ходорові були друзі, для яких Україна була сенсом життя. Серед них брати Горині, В. Турчин, О. Дудин, інші. За сприяння Б. Гориня з допомогою художника З. Флінти 1969 р. вступив до Львівського інституту прикладного та декоративного мистецтва. Відомий івано-франківський педагог художник-керамік О. Голоневський, який знався з Б. Готем ще у Львові, відзначав дуже добрий рівень його рисунка, живопису, серйозне ставлення до навчання мистецтва. Студентське життя було особливе, розпочалися виклики до КДБ. Горинів було арештовано, готувалася справа проти Калинців. Страждав, але страждання лише загострювали його талант, утверджували в правильності обраного мистецького шляху та покликання. По закінченні інституту за направленням працює в Івано-Франківську. На «Бамі» отримує однокімнатну квартиру. Народжується син Тарас. Працює головним художником рекламного комбінату. Майстерня художників розташовувалася спочатку на Галицькій вул., за теперішнім Народним домом «Княгинин», потім на нинішній Бельведерській вул. біля СШ № 4. Під його керівництвом працювали Опанас Заливаха, Орест Заборський, Михайло Стецик та інші. Здебільшого це було заробітчанство на об’єктах громадського харчування, торгівлі, побуту — монументальні роботи, оформлення, але довкола було мистецьке оточення і щастя займатися малярством. Об’єкти були не лише в обласному центрі, а й у Калуші, Яремчі, Долині, Жидачеві, Мукачеві, Сваляві тощо. Після розвалу комбінату, щоб хоч якось дати раду зі складним матеріальним становищем, намагався викладати в училищі, працював сторожем. Мізерна пенсія, скрута, майже безвихідь і передчасна смерть. Похований на чукалівському кладовищі. Однак життя художника не закінчується його смертю. Це твердження справедливе щодо тих, чия творчість зазнала випробування часом. Воно стосується мистецтва Богдана Готя.
«Яке життя, таке й мистецтво», — казав художник, немов виправдовуючись за понурість, похмурість, песимізм своїх творів. На сьогодні відомо близько сотні малярських творів Богдана Готя в Івано-Франківську, велика частина творчого доробку є у приватних збірках на Львівщині. Загалом його творчість можна означити як український романтизм, що був характерний для художників покоління шестидесятників. За його малярством можна зрозуміти, яка то була епоха. Роботи, як правило, підписані, але без назв. Виконані на полотні чи картоні, здебільшого в один прийом, емоційно. Його твори — то ніби візуалізація переживань внутрішнього стану, вони драматичні, інколи навіть трагічні, але попри це життєстверджувальні. Драматизм емоцій сягає апогею в роботах, де зображено українських героїв-мучеників, вхід у зону ГУЛАГу, страчених, матір, дівчину, що плаче, похорони, могили січових стрільців, молитву в неволі… Серед зображень — символічно-містичні вівчар, сіяч, кобзар, цимбаліст, волхв і конкретні — Дон-Кіхот, Бетховен. Численні міські пейзажі з вуликами будинків, автобусними зупинками, парковими алеями в різні пору року. Сільські краєвиди з церковцями, деревами, копичками, ріками, озерами, човнами. До своїх краєвидів він вводить постаті людей, олюднює пейзажі. У пейзажних творах співіснують картинна й етюдна лірика та спокійна оповідність, які зливаються воєдино. У його малярському доробку є твори сакральної тематики: Розп’яття, Хресна дорога, Богородиця, Покрова, ангели, є фігуративний і абстрактний живопис, портрети, автопортрети тощо. Його роботам характерна присутність «тихої» любові, не показної, не псевдопатріотичної, не епатажної. Попри суворість і смуток у них панують спокій і виваженість, які додають сил у відчаї. Мистецтво Богдана Готя немов перебуває в тіні творчості Опанаса Заливахи. Творам Готя характерне не бунтарство Заливахи, бо не був мучеником, а терпенно проповідував, бо вірив. Свої малярські твори майже не виставляв. Він малював, як жив, і жив, як малював. За безцінь міг продати свою роботу, найчастіше дарував їх чи давав на так зване «довічне зберігання». У своїй творчості відповідав на два головні питання для художника: «Що»? і «Як»? Мав відповіді: «Україну», «Серцем».
Якщо душа після смерті художника літає туди, де є його твори, то душа Богдана Готя найчастіше мала б перебувати у храмах, у помешканнях шанувальників його мистецтва, у друзів, рідних. Щоб уповні осягнути доробок художника, збагнути його потугу, актуальність, вкрай потрібна персональна виставка в обласному художньому музеї чи у виставковій залі Спілки художників України. Були певні кволі спроби зробити таку виставку у Львові, Івано-Франківську, але на заваді, як завжди, стає людський фактор. Та все ж є надія і сподівання, що творчість Богдана Готя дійде до шанувальників мистецтва і чистим незамуленим джерелом увіллється в українське образотворче мистецтво.