Наші герої!

Posted on Лис 28 2012 - 7:31am by Роман Сметанський

Оминути внесок ОУН у факт появи держави України неможливо. Сама діяльність та ідеологія ОУН ставлять в логічний ряд багато подій у розвитку української нації і дають логічне пояснення: чому український народ незважаючи на Голодомор систематичне винищення інтелігенції, безперервне зросійщення культури і звичаю спромігся створити власну державу.

Моя розповідь про Івана Вовчука уродженця села Горішнє Миколаївського району Львівської області. Депутати сільської ради, вшановуючи його пам’ять, одну із вулиць новозабудов назвали його іменем.У статті використано документи історичного архіву у Львові, архіву управління СБ у Львівській області, матеріали Дрогобицького краєзнавчого музею, спогади Миколи Сидора-Чаторейського (за книгою «Між молотом і ковалдою». Нью-Йорк, США, 1967-1968), спогади родичів, жителів Горішнього, Гранків-Кутів, листи Івана Вовчука з таборів Мордовії до сестри Розалії за 1954-1955 роки.
Іван Вовчук, псевдо «Граб», «Вільха», сотник УПА курення «Льви» народився 13 червня 1886 року у національно-свідомій українській сім’ї села Ляшки (Горішнє) Бібрецького повіту. Батьки Івана з діда-прадіда були хліборобами, важко працювали на землі, вирощували хліб, ростили дітей, з малих літ прививали їм любов до праці, землі Української з її глибокими традиціями і звичаями. Навчали законам і чеснотам Божим.Немаловажним фактором у вихованні і формуванні особистості Івана відіграла громадська діяльність батька. Григорій Вовчук користався повагою і авторитетом у громади села, часто спілкувався з парохом села о. Долинським, директором школи Калиновичем у вирішенні громадських, соціальних потреб жителів села. Був зачинатилем просвітницької роботи в селі. В 1894 році Григорій Вовчук – один з ініціаторів заяви в намісництво у Львові з проханням дозволити заснувати в селі читальню товариства «Просвіта». З одержанням дозволу став фундатором, активним організатором та читачем «Просвіти». З жителем Ляшок однодумцем Гнативичем організував і завіз камінь на будівництво будинку «Просвіти» в місто Ходорів. Під час відкриття будівництва заклали перший камінь під забудову. На початку двадцятого століття Григорій Вовчук вступає в Українську Національну-Демократичну партію, в яку входили видатні діячі Галичини: М. Грушевський, Кость і Євген Левицькі, І Франко та інші. Також варто зазначити, що господар Григорій Вовчук був обраний до складу Ширшого народного комітету УНДП на з’їзді партії 25 грудня 1912 року. Даний комітет став осередком, який керував усім життям краю: політичним, господарчим і культурним. Виступав як активний оборонець національних прав, був делегатом до Відня від громадськості та УНДП до Австрійського цісаря Франца Йосипа з посланням про надання народу Галичини вільних прав і автономії. У духовному житті був добрим християнином і захисником своєї церкви. Із своїх заощаджень за життя пожертвував для храму села позолочену оправу на Святе Євангеліє. У час проголошення ЗУНР у 1918-му році мав промову на народному вічі у місті Ходорові. Був впевниний і жив з вірою, що прийде час і здійсниться омріяна десятками, сотнями років мета українського народу – Незалежна Україна. Розумів, що за неї требе боротись, і дорогу прокладуть покоління освічених українців, які своїми ідеями згуртують, поведуть народ на боротьбу за незалежність.У сім’ї Вовчуків виростало восьмеро дітей, батьки докладали усіх зусиль, щоб діти отримали освіту, ішли у світ звершувати історію, були потрібні своєму народу. Іван був першою дитиною. Навчаючись у школі, показав здібності до науки, які продовжував освоювати у Перемишльській гімназії. На даному періоді життя велику увагу приділяє просвітницькій роботі. У період вакацій, перебуваючи у рідному селі Ляшках, він постійний відвідувач читальні, яка в той час налічувала до сто книг. Організатор голосних читань та спільних обговорень. Його любимі автори: Шевченко, Франко, Шашкевич, Гоголь. У селі так і звали його «читальник». Після успішного закінчення гімназії Іван наслідує своїх батьків, і майбутній вибір професії пов’язує з годувальницею-землею. Їде на Волинь і продовжує навчання в агрономічному сільськогосподарському навчальному закладі (місті Дубно). Іван знайомиться із студентами-однодумцями, зокрема, майбутнім науковцем і літератором Б. І. Степанишиним, запалює їх ідею національно-державного будівництва.28 грудня 1913 року у Львові Іван Вовчук присутній на привселюдному вшануванні 40-річного ювілею творчої і громадської діяльності великого Каменяра, Івана Франка і зачитує організований привітальний лист від селян Ляшок Долішніх.
«Великий наш учителю!»
І я, син хлопського роду, стою нині перед Тобою, щоби зложити свій привіт. Ми, селяни, люди прості та не уміємо гарними словами висказати сего, що серце чує. Та проте ми розуміємо, чим ти був для нас. Ти нас учив. Ти нас провадив. Ти за нас і терпів. Ти все дав нам, що лише мав, тому і ми Тобі, нині дякуючи за се все, складаємо у ніг Твоїх все, що маєм на наших убогих нивах. Ось в сім вінци, котрий сплели ми в честь Твою, маєш і пшеницю, і жито, овес, коло чого ми працюємо, щоб придбати насущного хліба. А Ти за інший хліб дбав, на іншій ниві працював. Ти трудився для духа – та однако терпів, як і кожний з нас селян у своїй чорній солом’яній хаті. Ти більше терпів, бо терпів за всіх. Так нині ми і подяку, і честь Тобі складаєм за сю твою працю для нас та з серця желаєм Тобі прожити єще многих літ серед нас та тішиться овочами Своєї гарної праці.
Лист був зустрінутий бурхливими оплесками в залі. Молодший брат Івана, Микола, 1891 року народження, в той час навчався у Львівському університеті на юридичному факультеті. Був надто активний у студентських колах. Його політичний світогляд – це протистояння полякам, як головному ворогові Галичини. Належав до нового покоління, яке не випрошувало в уряду соціальних реформ та культурних прав, а протистояло ворогові, готове пожертвувати власним життям. Напередодні Першої Світової війни Микола помер у віці 21 рік у Львові внаслідок отруєння, при загадкових обставинах. Були твердження, що трагічний випадок спричинила рука шовініста з польських таємних військових організацій. Це перше горе, яке прийшло у сім’ю Вовчуків.У липні 1914 року Австрія, як відомо, проголосила війну Сербії. Це послужило початком Першої Світової війни. Івана, його брата Андрія, 1887 року народження, чоловіка сестри Палами Івана Шарабуру призвали до австрійського війська. Усі вони пройшли тяжкі і довгі дороги війни, воювали на Італійському фронті. У період листопадового Чину 1918 року з австрійських формувань добровольцями перейшли у збройні сили УСС і воювали в ім’я незалежної Західно-Української Народної Республіки. Брат Андрій, швагер Іван Шарабура загинули в бою з поляками на початку 1919 року в складі групи УГА «Старе Село» в район Бібрки. Іван в чинні чотового (лейтенанта) воював у третій Бережанській бригаді УГА, в полку артилерії. В кінці грудня 1918 року формував добровольців у місті Ходорів, де знаходилась начальна Верховна команда УГА, і супроводжував поїзд з новобранцями під місто Городок, де проходили запеклі бої з поляками. Більше восьми місяців існування ЗУНР Іван Вовчук на передовій лінії в боях з ворогом. У липні 1919 року відійшов у складі УГА за Збруч, де Галицька армія злучилася з Наддніпрянською та бере участь у поході Української об’єднаної армії за визволення столиці Києва від більшовицьких банд. З відходом УГА за Збруч і окупації Галичини поляками, родина Івана Вовчука зазнала важких переслідувань. Батько змушений був переховуватись два з половиною роки у лісі у «Вовчих дебрях», в печерах біля села Ілова. Польська військова жандармерія робила часті напади на двір, проводячи обшуки, погрожуючи матері, братам і сестрам фізичною розправою. В пошуках забороненої літератури, зброї зрізали столітню грушу, що росла на подвір’ї. Під час переслідувань батько втратив здоров’я і помер в 1927 році. Громадськість достойно оцінила життєвий вклад Григорія Вовчука в національне відродження і боротьбу за утвердження української державності. В останню дорогу відпроваджували усім селом, панахиду відправляли дванадцять священиків з повіту.У той час Іван з важкими трудностями повернувся зі східних теренів України до батьківського дому. Завів сім’ю в 1924 році, дружину взяв з роду Лотоцьких, звали Аполонія. Вінчальний обряд проводили в одному з храмів міста Львова. Іван Вовчук, поріднившись із сім’єю Лотоцьких відчув атмосферу спільних думок і розуміння, ідейну і духовну підтримку від батька дружини та поринув у політичні процеси того часу. Відновлює зв’язки зі своїми друзями на Волині та виїжджає в Дубно. Працює там протягом двох років. Дружина в той час жила зі своїми батьками в Ляшках. Тільки постійні листові прохання Аполонії змусили Івана залишити Волинь і повернутись у своє село до сім’ї. Працює у тестя в млині. З передчасною смертю тридцяти п’ятирічної сестри Марії, Іван і Аполонія взяли її дочку Гану, 1926 року народження на вихованням. Є свідченням, що перебуваючи на Волині, Іван Вовчук мав відношенні до української підпільної організації. Із тверджень довгожителя Гранок-Кутів Гулія Федора та його дружини, в 1931 році Вовчук Іван, Федорів Микола, Люзан Микола розповсюджували антипольські політичні «летучки». У 1933 році Івана Вовчука обрано головою читальні в Гранках-Кутах, яка знаходилася у господаря Колодія Григорія, по сільському називали «до Гошка». У 1934 році Іван між симпатиками української ідеї Гранок-Кутів, Ляшок поширював заборонену літературу (газети), де висвітлювався атестат на міністра внутрішніх справ Польщі Броніслава Пєрацького. Тільки завдяки запевненням Юзефи Лотоцької, що Іван не займається антипольською політичною діяльністю, йому вдалось уникнути фізичної розправи під час каральної акції «пацифікація» у 1930 році. Юзефа була братовою жінки Івана, працювала директором триклясової школи із семи відділів у Гранках-Кутах, користувалась повагою і авторитетом у польської влади та жителів села.
У 1941 році з відновленням Української Державності Іван Вовчук стає секретарем збірної громади волості Підністряни. Він володів чотирма іноземними мовами: німецькою, польською, єврейською, російською. Із споминів ідеологічного вишкільника ОУН-УПА Львівської округи Миколи Сидора-Чаторейського: «В 1943 році я отримав завдання від зверхників вивезти в «поле» секретаря волості у Підністрянах Івана Вовчука. В той час це була вже немолода людина, але ми мали про Івана найкращі відомості, що це був дуже добрий в минулому підстаршина артилерії. Якраз командування спеціальної охорони Львівської області пошукувало за таким старшиною, що міг би негайно розпочати вишкіл при обслуговуванні гармат. До вишкільної праці був притягнутий також Петро Мандрик, він мав за собою старшинську артилерійську школу, і негайно з Іваном розпочали велику працю, вишколюючи сотні юних артилеристів, які уже за пару місяців вславилися не аби якою відвагою та воєнним хистом, як перші артилеристи УПА. У майбутньому вони стали ядром відділу артилеристів УПА-Захід та несли славу Українського воїна серед своїх і чужих, не лише у Львівській області але й на усіх Південноукраїнських землях, включно з Лемківщиною.»
Іван Вовчук-«Граб» став прикладом для всіх курсантів школи військових гарматників, яку він провадив, і не раз зі своїми учнями брав активну участь у боях, які незабаром відбулися. Сотня Івана Вовчука-«Граба» була однією із складових повстанського куреня «Льви», який одним із перших був сформований на території Львівщини. За німецької окупації курінь «Льви» звів ряд великих і малих боїв з німецькими, угорськими, калмицькими військовими частинами та польськими боївками на території Львівської області. В них брала участь сотня Івана Вовчука-«Граба». За часів німецької окупації Іван Вовчук очолював організаційно-мобілізаційний референт повітового проводу ОУН Бібреччини. З приходом більшовиків курінь «Льви» переходив фронт в районі Старих Стрілищ, в боях зазнав великих втрат. Із вцілілого війська була сформована сотня, яка в жовтні вела важкі бої з облавними військами НКВД. Вона була розпорошена на малі групи, розформована і перестала існувати. У той час Іван Вовчук-«Граб» за станом здоров’ям був скерований Проводом на підпільне місце перебування в село Дроховичі Жидачівського району. Поселився у сім’ї Пастирнака, де проживало двоє людей похилого віку. Змінив свою зовнішність,запустив бороду, це був 1945 рік.15 червня Іван Вовчук переніс іще одну втрату, померла його дружина Аполонія. Боліла душа: не попрощався (так вимагали обставини підпільного життя). У тому році з проведенням операції Польською і Московською владою по переселенню українців з території Закерзоння Проводом було легалізовано Івана Вовчука-«Граба», як переселенця. Він переїхав і поселився в одному із сіл Пустомитівського району.
В 1946 році почав працювати у Львові в будівельному управлінні комірником, проживав у гуртожитку управління по вулиці Стрийській 3. 15 серпня 1947 року був арештований НКВД, як учасник бандерівського визвольного руху. За свідченням Ленишина Михайла 29 вересня 1947 року відбувся суд. По даній справі проходили ув’язненні Марія Набайко та Іван Козак. Військовий трибунал прикордонних військ НКВД Львівської округи виніс вирок: 10 років позбавлення волі. Це сталося на шістдесят другому році життя Івана Вовчука. Покарання відбував у Мордовській АСРР, Зубово, Полянського району, в пос. Явас, п/я ЖХ 385-7.Із рідних на той час залишились живими брат Петро, який в 1945 році був арештований за політичну діяльність Івана і відбував тюремне ув’язнення в Караганді, та наймолодша сестра Розалія, 1907 року народження, яка проживала в Ляшках, була заміжня за Дяківського та виховувала трьох дочок.
Листувався Іван з сестрою рідко. В одному із листів писав: «Справді, я не писав нікому з рідних, але не від мене залежних причин. Не стану писати наразі до рідних і знайомих, бо ж думав: хай живуть і другі спокійно, яке у мене право порушувати комусь спокій».
Турбується життям рідних, знайомих і друзів, радіє одержаною звісткою про їхнє життя, просить поздоровити усіх, «кому що належно» в Горішньому, Львові і Зашкові. Щиро радіє підростаючим поколінням. Успішним закінченням школи племінниці Іванки. І звертається до неї з майбутнім наставленням: «Дорога дитино, тішуся що Ти гарно закінчила школу. Але зараз же скажу, що це не може бути вже для тебе точкою. Як із чим продовжувати науку – думай сама, думай днями і ночами, обов’язково вперед, без утоми, без сумнівів. Всю енергію, всю спроможність, ціле своє «Я» включи в одне, зосередься на «хочу, мушу». Для Тебе не сміє бути нічого неможливого. Твої здібності і Твій тверезий погляд на життя поможуть Тобі перемогти всі труднощі, які можуть виникнути, появитись на Твоїй дорозі за несприятливих обставин. Я був би щасливий, як би узнав, що Ти віриш в успіх цієї справи так беззастережно, як вірю в неї я». І це незважаючи на невільницькі табірні умови, 69-ий рік життя, стан здоров’я, аритмію серця, часті докучання ознак старості, брак потрібних старому вигод і моральне почуття, які діють несприятливо на загальний стан. Поза тим, Іван Вовчук пише книгу. На жаль, рукописи пропали у таборі після його смерті. Він у постійній душевній боротьбі, роздумах, які висловлює у листі найдорожчій людині, яка залишилась живою із їх «гнізда».
4 серпня 1955 року зупинилось серце незламного борця за Українську державність. Людини з великої літери, одного із славних синів роду Вовчуків. Його прах томиться далеко в чужині, як десятків, сотень, тисяч йому подібних дітей Української землі, що по волі російської шовіністичної системи були знищені, оскільки прагнули жити вільно на своїй землі, ростити дітей, вирощувати хліб, розмовляти своєю рідною мовою у вільній Українській державі.
Вічна Вам слава, наші Герої! Ваші імена повік-віку будуть жити в пам’яті народу України!

Нащадками роду Вовчуків є: Марія Вовчук, яка проживає в селі Горішнє; її брат Андрій який займався підпільною громадською діяльністю, житель міста Ходорова,виховавши достойну зміну внука Романа Сметанського який займається активною громадською діяльністю відійшов у вічність, ; Марія Біленко, дочкою Розалії, учителькою Новороздольської спеціалізованої школи №3, Сьогодні можна відчути ту велич духу вольності, патріотизму, любові до рідного краю, який не згасає до сьогоднішніх днів та іде відлунням від засновників роду Вовчуків через їх нащадків до сучасників.

З повагою голова ГО «ІДЕЯ І ЧИН» Роман Сметанський!